Казкы Верховины \\ Корава жона

Записав казку: Петро Лїнтур у сêлї Горинчово ôд А. Калины


Жыли си раз чôлôвік з жóнов.
А жона была з óстров натуров - шо бы чôлôвік нê вчинив, николи їв у дяку нê трафить.
Раз ся вӱн зобрав на гôру пуйти, сїно косити. Вшытку полонину выкосив, а коло зарвы крихту травы лишив.

Наполуне му жона принесла їдїня, а дóкі чôлôвік полуднував, жона узяли чеперкы й пӱшла пêрêтрясувати сїно. Як увидїла нêзкошену траву, та каже:
- Но а сись дараб шо-сь нê покосив?
- Та тота трава цілый білый світ держить. Зкосиш ї - цілый світ ся туда зарве. - удпôвів їв чôлôвік, ôбы прôвірити, ци пôгубить жона цілый світ, лем бы по-свóму вчинити.

А жона як учула, же трава цілый світ держить, нараз пôвіла, ош пуйде й умыкать:
- Най бы ся зарвав. - пôвіла жона мыкавучи траву. А чôлôвік їв гойкать:
- Жоно! Тать цілый світ заклянеш!
- Ноташо?! Най бы ся закляв тай я з ним, бо уже-сь ми, чôлôвіче, надôїв. - удповідать остро жона.

А трава росла над великов зарвов, пôд ним - плитина. Рве жона траву а чôлôвік їв гойкать:
- Жӱнко моя, тать нê рви там, зарвеш ся дôлу, у плитину упадеш.
- А менї єдно! - удпôвіла жона. Та устигла пôвісти, як зарвала ся й пôлїтїла дôлу у вóду.

Чôлôвік вшытко лишив й пôбіг ї спасати. Біжить гôрі водов, стрічать чêлядь коло берега й звідать ся:
- Люди добрі, нê видїли-сьте мою жôну? Ôна у воду упала.
- Та кедь упала, та што гôрі водов біжиш, дôлу біжи! - удпôвідать му чêлядь.
- Та я свою жôну май добре знаву: ôна й пӱсля смерти напоперек розуму вчинить… - пôвів їм чôлôвік.

Пак си чôлôвік другу жôну найшов, и зажыв сêрêнчливо.

× КОНÊЦЬ ×