Записав казку: П. Лїнтур у сêлї Гóрінчово уд А. Калина
Прадавно по лїсах, хащах и селах шейталовали песигóлóвцы. Ходили поночи а кідь трафляли на осамілого чилядника, любили ся ним задобрити.
Раз мали песигóлóвцы путь через село Гóрінчово, а у тóму селови жыла хытра жона Гóлóвканя. Кóй раз пекла хлїб, побзерала у вóзӱр, и увидїла як песигóлóвкыня на кóньови крятать їв у двӱр. Гóлóвканя шікóвно лягла у пóстіль и закрыла ся вериньóв.
Песигóлóвкыня зайшла до хыж, побзерала на жóну у постили й звідать ся:
– Што там робиш жоно?
– Йой, лежу з дїтинкóв си, хвóрі-сьме! – Удпóвіла Гóлóвканя.
Песигóлóвкыня вырішила ни кивати жóну, лем упóвіла:
– Дай ми їсти дашто.
– Йди си дашто поглядай. – Тихо упóвіла їв жона з постили.
– А ци ни маєш капусты? – Дале ся звідать никликаный гость.
– Там увидть, у сїнках. – Указує їв перстом ґаздыня.
Песигóлóвкыня пӱшла у сїны, удтворила бóдню и задїла удну гóлóву. А Гóлóвканя, кóй увидїла, ож песигóлóвкыня ся схилила у бóдню, раз-два узяла фейсу й єдным махом розрубала песигóлóвкыню на полы.
Забила песигóлóвкыню, порубала ї на кусы и спрятала такóй у тів бóднї, а у ночи уверла ї гет у рїку.
А кӱнь вєдно з бесагами гроши ся лишив хытрів Гóлóвкани.
× КОНИЦЬ ×