Записав казку: Н. Ясько у сêлї Заднёє ôд И. Сабадоша
Жыв си раз худобный шустер. Мав вӱн красну жôна, айбо не было у них дїти. Проклинав шустер свӱй терпкый живот й вшиток мирêґ свӱй выливав на жôнї-красивицї.
Раз му не устало кóжі на обув, та знову побив жôну.
Легдва му ся, небога, выфыркнула з рук й утїкла.
По пути стрітила католичного попа. А пӱп тот уже довго покушав ся за нив ходити. Упôвіла му за біду свою. Пӱп ї пôшкудував, дав гроши й упôвів, ош вêчур прийде на навштяву. Шустерка му ôбіцяла, же вêчур выправить чôлôвіка гет, а його буде чекати.
Йде дале и стрічать уніатського попа. Розказала му за свою біду. Сись пӱп їв тоже дав гроши й звелїв їв, бы го вêчур чêкала. Сêрêнча ся юй засміяла й тôды, кой стрітила ôна презвітера баптістӱв. Тот тоже нê минув мôлôду красавицю. И обратно ся жона на чôлôвіка чажкала.
А презвітеру лем то й треба было - догварив ся, ош вêчур ся стрітять.
Жона накупувала мужови шелиякого матеріалу й вернула ся дôмӱ.
А чôлôвік ї дале начав бити - удкідь, дї, узяла тӱлько гроши. Вшытко му жона упôвіла. Кой ся дӱзнав, у чому дїло, согласив ся шустер з хыжі пуйти. Айбо упôвів жôнї:
- Каждый раз, як пӱп прийде, я подуркаву на двêрї, ож якобы ся вêртаву дôмӱ. А ты пôпӱв у пец пряч.
Туй прийшов первый пӱп. Мало побêсїдували, як туй раз, муж дуркать, гойкать жôнї, бы го пустила до хыжі. Пӱп ся напудив, мêче ся по хыжи, глядать, де бы ся спрятати. Спрятала го жона у пец.
Рӱвно у дêвять годин ся отворявуть двêрї й другий пӱп заходжує. Пôсідїли мало з жонов, показкували.
Обратно чôлôвік дуркать у двêрї. Жона и сёму попови упôвіла, бы ся у пеци спрятав.
Рӱвнож так ся стало и з презвітером. Легдва вӱн залїз у пец, а муж уже з жмытком соломы й швабликами. Задїв солому у пец й запалив - вшытким попам туй прийшов конêць.
Айбо такôй у тот час до хыжи заходжує солдат й просить ся, ци годин бы ся лишити пêрêспати.
Муж ся согласив при пôдмінцї, же тот уднесе попа й верже у ріку. Солдат узяв попа - й бігом на мӱст. Вêрнув ся, а у двêрёх дале пӱп стойить. Россердив ся солдат, хватив попа, вер на пличе й ‘д мостови. Вер го у май глубоку воду ги первый раз, ôбы пӱп нê валовшен быв улїзти. А сам пôбіг до хыжі.
Устиг пôріг пêрêступити, очам си нê вірить: пӱп дале у хыжи. А то шустер уже пусліднёго попа з пеци утяг. Щê май россердив ся солдат. Пушов и з сим попом на мӱст. Вер го у воду й чекать.
Туй раз на мӱст выходит дрында. Припозерав ся солдат - у дрындї пӱп.
Но тêпêрь ужек вӱн вшытко похопив. Імив попа за руку й утяг з дрынды. Пӱп гойкати начав, а солдат му каже:
- Та зато ты швыдже у хыжи быв чим я! Бо автом ся везеш - а я пішком! - тай вер го у воду.
Вернув ся солдат до хыжі - тай направду, ніє бӱльше попа. Розказав ґазді, чôму ся пӱп усе вертав до хыжі, й увірив го, же бӱльше попової ногы туй нê буде. Годин му ґазда вірити.
× КОНÊЦЬ ×