Жыли сôбі чôлôвік з жонов. Раз жона забетежила ся.
Чôлôвік ся звідать:
- Шо тя болить?
- Вшитко ня болить, іди лем за дохтором!
Вêчур пӱшов муж за дохтором. Дохтор жыв онь дêсь у пятôму сêлї. А жона доті пӱшла на гулї.
На другий вêчур з жонов дале біда, дале мусай было за дохтором іти.
А жона пêрêд гудаками играє, тай зêмлю си топче.
Чôлôвік так ходив, докі раз нê стрїтив гудакӱв:
- Вы куда йдете, честовані гудакы?
- Ха, та ôд жôні ти!
- Як ôд жôні, кедь моя жона хвора?
- Но, я ти кажу! Ôбы вшиткі такі хворі были! Дівай ся у міх, принесêме тя дôмӱ й покладêме на лавіцю. Жона подумать, же то басы. А ты увидиш, яка ôна хвора.
Сіли гудакы за стӱл, начали ся гостити з жонов. Упила жона децу, другу. Захмелїла й начала співати:
«Старый за дохтором пӱшов,
най бы нигда й нê прийшов!»
А чôлôвік слухать у міхови й нїмо сидить.
Пôдкӱнцьом й гудакы заспівали:
«Типирь як мы розъяжеме міх, міх,
но то буде сміх, сміх!»
Розъязали міх, улїз чôлôвік. Жона як увідїла, та так ся напудила, же за вшиткі болячкы забыла!
Ôдтоды ся жона нигда на здоровля нê чажкала й муж нигда за дохтором нê ходив.
× КОНÊЦЬ ×