Записав казку: В. Иваньо у сêлї Дунковиця
Жыв си раз бідный чôлôвік. Нигда ся нинашо нê чажкав, вшиткым выгажав, нêправды нê крыв.
Айбо як вӱн нê робив, як ся нê снажив, а з худобаства ся убрати нê валовшен быв.
Дїти мав много, а жона му умерла.
Жыв худобняк у великӱй хыжи, а над ним - богатый пан.
Коли бідак вичӱром робив, любив з дїтьми си заспівати піснї, кôтрі пак цирьчали по цїлів хыжи.
Чêлядь ся пісням радувала, лем багатого ôни мириґували.
Тôму прийшов быв раз пан ôд худобнякови й звідать ся:
- Ты, бідаку, кӱлько маєш дїти?
- Девятеро.
- Дай ми єдного дїтвака, я ти много гроши дам. Тôбі легше буде їх прокормити, а тôму, шо го узьму, пӱлло нê буде.
Раз хôтїв бідняк дати дїтину, айбо пак передумав. Вшиткых любив єднако, низким ся нê хôтів розлучати.
Єдного вӱн любив за усиловность у роботї, другого - за веселый норов, тритёго - за шіковнӱсть, четвертого - за то, шо співав, девятого - за то, шо уріс без матери.
Пак ся сам дома позвідав, ци нê хôче дако пуйти з домӱв ôд панови, на колачі й другоє добро. Нико нê захôтів з домӱв пуйти.
Як то бідняк увідів, ревати ôд радости начав. Увідів то й пан, тай упôвів:
- Дубрі, я вам ітак много гроши дам, лем нê співайте поночи.
Дав бідак соглас на то, нê відїв вӱн щê тӱлько гроши, ги кой пан приніс й усыпав на стӱл.
Айбо устиг пан пуйти, дїтвак узяв й заспівав. Та так му душа співала, шо бідакови ся ôд радости серце май швыдже забило. Узяв вӱн ті гроші й пôніс назад панови.
× КОНÊЦЬ ×