Записав казку: Петро Лизанêць у селї Чорнотисово ôд А. Косика
Ци было, ци нê было, а жыли сôбї раз три вадасы. Часто ходили на вадаску, а жӱн лишали дома. Сердили ся на них жоны за йсе, айбо нич нê годни были вчинити.
Зыйшли ся раз й начали думати, як бы чôлôвіків уд вадаскы удонадити. Думали, судили й надумали ся, же заткавуть їм цївкы. Так й вчинили.
Зобрали ся ґазды на польовку. Ходять лїсами, лугами. Стрічавуть дичину а пушкы не стрілявуть. Промотали ся так до пӱзднього вêчора. Зайшла їх нӱч у лїсї. Рушили дôмӱ, айбо заблудили ся.
Мусай было дагде ночувати. Розкласти бы ôгинь, та шо, кедь дрыв ніє. Туй позеравуть: у тêмнотї ватра горить. Коло ватры челядникы сидять, грівуть ся.
Туй єден ловець уповів:
- Іду лем, я попрошу головню, та ôгинь розкладеме.
- Іди, іди, швыдже! - кажуть му.
Пӱшов вӱн ôгинь просити.
- Добрый вêчур. - поклонив ся уд челяди, котра сидїла коло ватры. - дали бы сьте нам огня?
- Огня даме, кедь нам розкажеш казку, у котрів бы нê было правды. А кедь буде у тӱй казці правда - уріжеме ти з зад рêмїнь.
Начав вадас казку приказувати. Приказував, приказував, тай правду уповів. Урізали му з зад рêмїнь тай пустили гет.
Так было й з другым вадасом. Пӱшов уд ватрі тритьый.
- З двох сьме уже рêмїнї урізали, - варовали го люди коло ватры й начали слухати казку.
- Коли мӱй няньо быв леґіньом, а мама дївков, загнали ня на млин. Намолов-ім мукы у мішкы, а мішкы были такі, ги мышачі хвосты.
Вер-ім їх на вӱз, запряг-ім кôгута з мацуром. Вêзу муку лїсом і туй раз - што йсе? Голову-м забыв на млинї. Приязав-ім вӱз уд букови й пӱшов-ім на млин за головов.
Вернув-ім ся назад, виджу - на букови тому дупло, а у дуплині тів мед. Дупло вузькоє, нê ставуся нê руков, нê ногов.
Тôды-м ся склубачив й залїз у дупло. Виджу - у дуплі ціла бочка. Удручав-ім бочку вон, затерьхав на вӱз й повіз дôмӱ.
Хôтів-ім занести бочку дôхіж. Несу ї у двêрї - нê стає ся! Пробуву у оболок - таде!
Тôды-м просверлїв у двирьох дїрку й чêрêз ниї задїв-ім бочку дôхіж.
Увідїли люди, же у сїв казці ніє і краплі правды й дали ловцю огня.
Пêрêночôвали вадасы, а нарано найшли путь дôмӱ. Ôд тоды їх на вадаску бӱльше не тягнуло.
× КОНÊЦЬ ×