Записав казку: Иван Чендей у сêлї Новоє Давыдково ôд В. Сливкы
Жыли-были чôлôвік з жонов. Довгі годы ся ôни горбачили на службі у єдного ґазды, айбо й так нич си не заробили. Рішив чôлôвік лишити службу й начати майструвати.
Айбо й ремесло му нич дало - й на прожиток му не стачило.
Та раз си бідак думать: «Чôму бы не узяти ôд пана гроши, має їх веце як доста, а менї й на хлїб не устає? Не згрішу: вӱн не збіднїє, а я хоть даяк прожыву».
Закрав ся вночи у панську хыжу й украв гроші. Зшыв си мӱцный міх, дав у нього панськоє золото й стрібро, та й зпрятав пôд воду у річку.
Кой жона стямила, же у чôлôвіка ся появили гроші, начала ôд ньому лїзти з звіданками, шо тай вӱдкідь. Не хôтїв раз чôлôвік признавати ся, айбо раз, як мало ôд радости упив, вшытко жôнї упôвів. Побанував вӱн пак за то, айбо было пӱзно.
Начав вӱн думати, як бы жôну убчаловав, ôбы пӱлло не было. Бо, была ôна у нього языканя з острôв натуров. А жона си, межи тым, зажадала бунду, таку ги носять панїї з варôша. З дурнов жонов нич не вчиниш - дай їв бунду, тай по всьому.
Пӱшов чôлôвік у варôш на бунду, вернув ся на другый дêнь. Жона такой з порогу:
- Но де бунда?
А чôлôвік їв удповідать:
- Йой жоно, тôбі лем бунда у голові. А за то, же сночи дôждь з прецликӱв падав, не знаєш. Ко зрана устав, назберав си на пять году навперед. Йди на двӱр, увидиш, кӱлько-м назберав.
Указав їв єден прецлик, а позосталі з тых шо си купив на базарї, розметав по двору.
Жона убігла на двӱр й позерать - й за правду прецликы нападали з неба. Узберала й банує, же ся не пробудила скорше. Назберала бы до засобы ги й другі люде.
У якый час жона дале бунду начала просити. Чôлôвік ю и сяк, и ансяк пригварює, айбо бабиско нич чути не хоче!
- Купи ми бунду, а кедь не купиш, я знаву як тя пôдковати! Упôвім панови за гроші!
Видить чôлôвік, же з бабов си рады не дась, пӱшов дале у варôш. Вернув ся на другый дêнь й позерать, же жона не спить, выкукôє го. Кедь го увідїла, убігла на двӱр й гойкать:
- Ануж, давай ми бунду!
- Йой, жоно, дай ми покӱй! У варôши челядь так голôвує, гріш казати! Два тыжднї хлїб не везли! А вчора, кой привезли колбасу, збігла ся глота, ступити не мож было. А тот ґазда, де-сьме робили, пôдкрав ся ôд возу, хопив колбасу - й пôбіг. Айбо такôй го імили. Вели го по варôши, товчуть го паліцями й тычуть му пôд ніс колбасу. Пôдумай сама: ци думав та дако за бунду?
Й на сись раз ся чôлôвік вывалтовав.
Через якусь добу - жона дале бунду хоче.
Запріг муж кôнї - й алов у варôш за бундóв. Пӱшов ôд кожевникови й купив шкуру з осла місто бунды. Ай так жона бунду на очи не відїла й шкура їв буде вгодї.
Приніс муж дôмӱ «бунду». Жона ся їв не годна нарадувати. И сяк, и ансяк мірять. Любить їв ся, айбо не дуже ланно на нїв сидить. Чôлôвік їв упôвів, же так ся бунды й мавуть носити. Пôвірила му жона, успокоила ся.
Туй недїля. Жона ся легдва дочекала - дуже ся хôтїла у церкви у новӱй бунді указати.
Йде си у ослинӱй шкурї до церквы, а люди ôд ниї ôдскакувуть.
Прийшли ôд нїв церковні служницї й увели ї вон з церкви.
Вшиткоє село ся сміяло з ослинôї шкуры. Порозуміла жона, наКОНÊЦЬ, якый дарунок їв чôлôвік приніс. Россердила ся й прозрадила жандармам, же то вӱн у ґазды гроші украв.
Прийшли ôд чôлôвікови жандармы вєдно з паном. Выслуховуть. Чôлôвік ся вывалтовує, каже, же нич не знає, же си жона вшитко удумала.
Начали выслуховати жôну:
- Та коли кажете ваш муж гроші украв?
- Дêнь перед тым дождьом з прецликӱв. - удповідать жона.
- Яким, яким дождьом? - нерезвідувуть ся жандармы.
- З прецликӱв!
Видять жандармы: бреше баба - тай начинавуть уточняти:
- Коли кажете тот дождь падав? У який дêнь?
- Было то, прошу вас, якраз перед тым великим голодом у варôши! - приказує жона.
- Великим голодом? - звідавуть ся жандармы.
- Так-так, голод! Хиба вы, паночку, не тямите, як-ісьте колбасу украли з возу, та водили вас варôшом?
- Мене по варôши водили за то, же-м колбасу украв?! - чудує ся злостно пан.
- Вас, вас, паночку! Ще вам колбасу пôд ніс дївали, паліцями вас били!
- Та ôна здуріла! - зарічав ошалїлый ґазда. - Ся жона пôмішана!
- А я вам хиба не казав, честовані й чесні паны, же моя жона сама не тямить, што говорить?
Так чôлôвік перемудрив и пана, и жандармӱв, и властну жôну.
× КОНÊЦЬ ×