Записав казку: В. Мордованець у сêлї Ужок ôд В. Барана
Жыла раз у єднôму сêлї худобна фамилія. Ґазда у нїв забетежив, и незадóвго умер. Лишив вдôву з дêвятьми сиротами сарачити ся. Ревуть дома, а вдова грóши нê має, нê годна й похоронити сеґінина.
Тôды пӱшов старшый сын Иван уд попови и каже:
- Панотче! Похорôніть нянька, я вам за то служити
буду!
- Добре Йванку, - удпôвів му пӱп, - гуд у ня бачовати
будеш.
Похоронив пӱп сеґіня ґазду и з тимітова пӱшов рӱвно за
вдовóв, за Иваном, за квітованьом.
- Но пóй, лêґіню, до мене пуйдеме.
Так и пӱшов Иван до попа служити.
Переспав нӱч, на зóрїх го будить пӱп.
- Уставай Йванку, йди ми уд цекви через цілоє сêло
вчини таку путь, бы правӱй нôзї было мягко, а лївӱй
твердо.
- Дубрі. - каже Иван. - Так и вчиню, панотче!
Урізав Иван пôпӱвськый кердель й уклав путь уд попа до
церквы з лївого боку кістьом - з правого скорóв.
- Отче, готово, пóйте! - Каже Иван попови.
- Ой, юй! - Напудив ся пӱп. - Йванку, што-сь вчинив?!
- Я, пане отче, вчинив то, што-сьте просили. - Удпôвів
му благо Иван.
- Та хиба так треба было? - Звідать ся сердито пӱп. -
Завтра будеш робити то, шо и друга чêлядь. - Упôвів
Иванови.
- Дубрі, панотче! - Удпôвів Иван.
На другий дêнь зрана Иван устав й увидїв вонка
худобняка, як улїз си на хыжу и з стріхи торгать суху
солóму.
Туй испомянув Иван вчорашнї попóві слова. Улїз на
навêрьх й як начав урывати новый череп з стріхы. А пӱп
ся исхопив óнь як ся гола стріха убстала.
- Што-сь начинив, Йване?! - Злостно начав пӱп річати.
- Я, панотче, чиню то, што й другі люде. - Удпôвів Иван
й указав попови хыжу худобного сôсіда.
На слїдуючый дêнь заставив пӱп Ивана залїзти у міх.
Як Иван залїз, пӱп шіковно міх заязав и вер на вӱз. Узяв
попадю й повезли міх з Иваном удну ‘д ріцї. Кой ся везли пиля корчмы, каже попадя:
- Штóсь ня на вино забажило, може станеме у
корчмы?
Согласив ся пӱп, стали коло корчмы, злїзли з воза й пӱшли
на погар вина.
Дóкі пӱп з попадьов вино пили, минав корчму дяк. Пиля
воза став и видить: штось ся удну кивать.
- Ба што йсе? - Зазвідав ся про себе дяк.
- Йой, біда, я нê читати, нê писати, а мене
покôруновати хóчуть. - Удпôвідать хитро Иван.
- О! - Убрадував ся дяк, - я знаву и читати и писати.
- Ану, міняйме мя, най тебе покôрунувуть. - Попросив
го Иван.
Розузлив дяк міх, Иван улїз, а дяк залїз удну. Иван взяв,
шіковно заязав міх, и утїк.
Туй уйшóв пӱп з попадьов, сів на вӱз и пôвіз міх на мӱст. На містї узяли з попадьов и верли го дôлӱ у вóду.
× КОНÊЦЬ ×